“Я про виховання ніколи не писав, тому що вважаю, що виховання зводиться до того, щоб самому жити добре, тобто самому рухатися, виховуватися, тільки цим люди впливають на інших, виховують їх. І тим більше на дітей, з якими пов'язані. Бути правдивим і чесним з дітьми, не приховуючи від них того, що відбувається в душі, є єдине виховання. Педагогіка ж є наука про те, яким чином, живучи погано, можна мати гарний вплив на дітей, на зразок того є наша медицина - як, живучи проти законів природи, все-таки бути здоровим. Науки хитрі і порожні, ніколи не досягають своєї мети. Всі труднощі виховання випливають з того, що батьки, не тільки не виправляючи своїх недоліків, але і виправдовуючи їх у собі, хочуть не бачити ці недоліки в дітях”.

Лев Толстой про виховання дітей

      Тема виховання дітей у всі часи була причиною суперечок, як між батьками  так і між досвідченими вченими.

     Дитинство – період життя людини, коли формуються найважливіші функції організму, активно засвоюються моральні норми, знання і цінності, що дозволяє дитині почуватись повноцінним членом суспільства.

     Можна сказати, що діти – це особлива соціально-демографічна група населення з віковими обмеженнями від народження до 18 років, яка має свої права, інтереси, проблеми, але не може відстоювати і захищати їх перед суспільством.

     Внаслідок цього сьогодні досить гостро постає проблема захисту дітей та їх прав. Держава здійснює захист неповнолітніх від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образ, недбалого та жорстокого поводження з ними,експлуатації, зокрема батьками та особами, що їх замінюють.

     Сім’я формує практично всю сукупність людських потреб. Батьки є першим соціальним середовищем розвитку дитини, і воно задовільняє її майже у всьому. Серед домінантних потреб дитини передусім слід назвати потребу в любові й теплоті почуттів, тобто потребу в емоційному контакті. Батьківська любов – одна з найсильніших та най триваліших потреб людини будь-якого віку, особливо раннього. Вона є складною, мінливою та суперечливою. У ній немає абсолютної норми, як і немає норми-ідеалу люблячого батька. Батьки можуть робити помилки, сумніватись у своїх почуттях до дитини, карати її, а не тільки піклуватись,нести радість, задовольняти всі потреби.

     Проблема жорстокості й насильства в нашому суспільстві стає дедалі актуальнішою. Це пов’язано з багатьма соціально-економічними чинниками, серед яких слід відзначити: збільшення кількості неповних сімей внаслідок розлучень і виїзду батьків закордон, відвертої неконтрольованої пропаганди насильства та агресії на телеканалах, відкриття комп’ютерних та ігрових залів.

     Яким має бути виховання? Що таке тілесні покарання дітей? Стан громадської думки щодо можливості застосування тілесних покарань дітей, яка стратегія протидії застосуванню таких покарань та чи є правова база їх заборони? Чому батьки та вихователі й сьогодні активно використовують їх як метод виховання? Які наслідки? Чи є альтернативні методи виховання? Що вони собою уявляють та де ними можна оволодіти?

    Застосування тілесних покарань порушує цілу низку прав дитини, які закріплені в Конвенції ООН про прав дитини та підтверджені в Конституції України у Законі “Про охорону дитинства”:

• право на рівний захист перед законом;
• право не зазнавати жорстокого ставлення;
• право на життя та фізичну недоторканість;
• право на найвищі стандарти фізичного та психічного здоров’я 

    Це означає, що застосування тілесних покарань фактично заборонено. Але…  Наприклад, в Англії в 2004 році введено закон, за яким дозволено “помірні тілесні покарання”.  Якщо ж дитину відлупцювали так, що залишились сліди, - це підсудна справа.

     Скажіть, як часто до вас особисто в дитинстві застосовували силу у “виховних цілях”? Майже щодня, раз на тиждень, раз на місяць, рідше чи взагалі ніколи? Давно вже досліджено, що дитина відтворює ту модель поведінки, до якої звикла у батьківській сім’ї. Крім цього, за спостереженнями психологів, у частини дітей, до яких застосовували тілесні покарання, потім формується занижена самооцінка, зневіра в собі, пасивна життєва позиція. Або ж навпаки – бачимо високий рівень агресії.

     Можна навести деякі причини жорстокого поводження з дітьми.

     Особистісні риси батьків, відсутність позитивного прикладу поводження з дітьми, алкоголізм, наркоманія, фанатизм, фізичні чи психічні вади батьків, незнання своїх прав та обов’язків щодо дітей, невміння долати сімейні та життєві кризи, відсутність саморегуляції,нерозуміння батьками своєрідності особистісного розвитку дитини, неприйняття дорослими дитячої індивідуальності, невідповідність вимог та очікувань батьків потенціалу і потребам дитини, непослідовність у взаєминах дорослих і дітей, неузгодженість між батьками змісту і засобів виховання, гендерні стереотипи суспільства, культурні норми, стиль.

     У більшості випадків людина, яка застосовує тілесні покарання щодо своєї дитини, не усвідомлює поганих наслідків цього, вважаючи, що її дії є легітимними та виправданими, адже  наміри – щонайкращі. Хоча наслідки застосування методів фізичного впливу можуть зазвичай негативні та пролонговані. Дитина, що зазнала насильства, одержує травматичний досвід, що супроводжується відповідними переживаннями та відтворюється у формі неадекватних поведінкових реакцій. Усе це призводить до дезорганізованої поведінки. Для малюка важливі довіра до батьків, почуття захищеності в сім’ї. Ці поняття втрачаються при застосуванні фізичних покарань.

     Застосування альтернативних методів виховання залежить від педагогічної культури батьків, педагогів. Антипод насильства та жорстокого поводження з дітьми є толерантність, яка необхідна для спілкування, співжиття і спільної діяльності, що є основою формування ладу в сім’ї та громаді.

     Основні риси толерантної особистості: прихильність до інших людей,терплячість, милосердя, почуття гумору,чуйність, довіра, альтруїзм, уміння опанувати себе, доброзичливість, неупереджене ставлення, гуманізм,уміння слухати співрозмовника, здатність до співпереживання.

     Основою толерантності є прийняття людини такою, якою вона є. Кожен з батьків хоче бачити свою дитину здоровою, розумною, успішною, кмітливою, артистичною. Але, якщо дитина часто хворіє  або не має акторського хисту, чи повинні  батьки її менше любити?

    Безумовне прийняття дитини – це любов до неї не за те, що в неї є якісь надзвичайні здібності, а просто за те, що вона є. Потреба в безумовній любові – одна з фундаментальних людських потреб, її задоволення необхідне для гармонійного розвитку особистості. Задовільняється  ця потреба за допомогою доброго, лагідного слова, привітного батьківського погляду, ніжного   піклування.

Любіть дітей!